Заборик оранжевый
Сад тот что зеленый
Привет, Гость
  Войти…
Регистрация
  Сообщества
Опросы
Тесты
  Фоторедактор
Интересы
Поиск пользователей
  Дуэли
Аватары
Гороскоп
  Кто, Где, Когда
Игры
В онлайне
  Позитивки
Online game О!
  Случайный дневник
BeOn
Ещё…↓вниз
Отключить дизайн


Зарегистрироваться

Логин:
Пароль:
   

Забыли пароль?


 
yes
Получи свой дневник!

Заборик оранжевыйПерейти на страницу: « предыдущуюПредыдущая | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | следующуюСледующая »


пятница, 6 марта 2009 г.
Странник.I касямба поработит мир. 15:55:55
Запись только для зарегистрированных пользователей.
четверг, 5 марта 2009 г.
Не люблю я дураков... меня обижает ихня тупизна Странник.I касямба поработит мир. 17:18:01
Не люблю я дураков... меня обижает ихня тупизна. Ну вот натурально обижает! И жаль человека и хочется по морде ему надавать мельнько... ток всервавно не поймет. Ну разве так тяжело хоть малость своими мозгами возспользоваться, а? Практически всеми атеистами нечисть управляеть. Вот хрень какая, а? А еще удивлемся - чё мы так плохо живем?
Вот вы мне скажите, разве так тяжело подумать что если существуют и даже воткрытую развиваются сатанинские секты и то что они делают (между прочим ссыль им даже скинула этим моральным уродам), значит магия все-таки существет. А если она существует, тогда то чему они поклоняются существует на самом деле. Если оно существует на самом деле, значит религии правдивы.
Не, не я так пас. Кончено могу подолбаться еще и выйдет (все-таки уже не раз получалось) НО С ДУРАКАМИ НЭ ИНТЕРЕСНО!:'(­ X-(­

Я уже, можно сказать, счет потеряла количесвам доказательствам существования Бога. Их очень и очень много. Не удивительно что люди страдают и всякие гадости там катастрофы случаются. Не, надо удивляться даже тому, что род человеческий до сих пор живет, потакая развитию нечисти. Ето же какая любовь нужна!
Люди они практически все такие, не любят пользоваться своими мозгами. Вот и не видят ничего. А еще век научных открытий называется!

Категории: Плохо, Личности
комментировать 1 комментарий | Прoкoммeнтировaть
среда, 4 марта 2009 г.
Чем далее, тем больше я убеждаюсь в... Странник.I касямба поработит мир. 06:08:28
Чем далее, тем больше я убеждаюсь в том, что жизнь простая штука.

а вы как думаете?

Категории: Мысли
комментировать 9 комментариев | Прoкoммeнтировaть
понедельник, 2 марта 2009 г.
Мороз на вікнах. Странник.I касямба поработит мир. 09:06:10
1

Снігом землю замело. Лід покрив поверхню рік. Вода з ринв перетворилася в мутне, чорне скло. Я йду по вулиці, закутана в ватяну чорну куртку. На ногах теплі сірі шерстяні колготи, тонкі чорні черевики. Ступні вгрузаються у сніг.
Згадується Антарктичний синій лід. Ці вічні візерунки води. Кристали мільйонного льоду.­­
Кристали... як я люблю кристали. Особливо скло.
Ще рано, люди сплять. Вони досі не помітили сніг. Уві снах, своїх кошмарах. Що-ж вранці їх чекає сюрприз. Вони ж так люблять зиму. Особливо цей Новий Рік. Хоча ні... я помилилася сплять не всі. Цей понурий юнак, ще не лягав спати. Він разом із своїм чорним довгим пальтом та шкіряним кашкетом йде додому. Де ж він був цілу ніч?
Він палить мене своїм поглядом. На обличчі викривлюється похмура усмішка. Лід лиш зверху обтікає водою. Шкода.
Ось що цікаво – звідки він взяв таке довге пальто? Мода на таке вже давно минула. Давно там, у моді.
Наші погляди зустрілися.
Його обличчя, так само як і обличчя багатьох інших, заклякло, хоч все ще його ноги продовжували йти розміреним кроком. Здається, на додачу мало не відвисла щелепа. Щось в його душі наростало – чи то образа, чи то бажання комусь віддячити. Що ж, тепер варто сміятися мені.
Я люблю візерунки...
- Як тебе звуть?
Стрепенулась. Цього зовсім не очікувала.
Його тепле протухле спиртним дихання чомусь діставало аж до моєї щоки.
-Настя, Марія... що тобі більше подобається?
-Веснянка.
-В тебе шлунок мало не подихає від горілки.
-Я пиво пив.
-Йди собі.
-Ти така смішна.
-Кожне моє слово змушує тебе обов’язково щось відповідати.
-Авжеж.

-Ем, послухай, мене звуть Микита. Я працюю стилістом. Уявляєш, якщо тебе перевдягти в інший одяг та нафарбувати, то ти б стала справжньою красунею.
-Що?!
-Ні, я працюю стилістом.
-Це й так зрозуміло.
-Н-нам потрібна одна дівчина. Для реклами.
-Атож, я згодна.
-Чудово.
Він простягнув мені візитку.
Авжеж, я не збиралася приходити. Він – занадто самовпевнена людина. До того ж я не полюбляю лампове світло.
В повітрі підсилювався запах свіжої води. Що ж, це так чудово відповідало моєму настрою. В природі ніщо ніколи не відбувається просто так. Особливо взимку. Все так пов'язується зі мною.
Ну ось, цей юнак вже шмигнув вперед. Хай ще трохи підмерзне.
Подробнее…Я чимчикувала до фонтану на головній площі міста. Мені часом подобається ходити так, як ходять люди. Звичайне оправдання свого зовнішнього вигляду. Ні, я просто роздумувала. Вперше за багато років.
Невдовзі з’явилися перші ранкові автомобілі. Запах вихлопних газів завдяки морозу здавався терпким.
Додати б ще холоду на це місто, просто так. Але ж наближається день, сонце знову буде промінням все відігрівати. Не те, що я ніколи його не любила... воно просто часом руйнує практично всі мої наміри.
Полечу хурделицею...
Хочу заморозити фонтан. Той, що на головній площі. Щоб труби в ньому полопалися.

2

Лечу снігом. Вже невідомо який раз роблю подібні речі. Можна було-б ось так літати все своє життя. Я ж не буду від цього відчувати втому. Лиш вітер стане підбурюватися. Мій минулий коханець.
Часом понесе мене на своєму крилі як не потрібну закине куди йому захочеться. Хм... якби я могла відчувати як людина, то давно б образилася на нього.
Ймовірно завдяки цьому ми з ним то збігалися, то я знову кидала його. Невдячна істота. Ну що він приносить людям? Лиш висушує їхні поля та збурює хвилі на морі.
Невдячні всі вони. Й сніг може бути чорним.
Думка божевільного...
Пів Європи замело. Корисно коли-небудь замести міста. Розстане – земля вмиється.
Обридла ядовитість повітря. Цей вдих лиш наближає усіх до погибелі.
Кажуть, що зима не вміє кохати.
Це лиш в неї ніхто не має права закохуватися, на справді.
Гострі башти, прямокутні бетонні гори, покинуті лиси, загублені поміж дерев дахи. Багато хто віддав би за це багато що.
Ну ось, я вже не помітила як мене занесло знов бозна-куди. Ось так завжди. Дякую тобі, вітер!
Довелося попотіти, поки не знайшла минулого Микиту. Цих кілька краплин втраченої вологи все одно замерзнуть в кристал.
Цей парубок думає зовсім про інше, не про мене. Стривай-но! Я тобі ще нагадаю.
Скло злегка хрустіло під напором сніжинок. Хочу, хочу.
Ось вікно відчинилося.
Кристалами всю кімнату засипало. Покружляло і затихло.
Ненависне лампове світло!
Микита ледь відірвався від комп’ютера, від оков власного бажання закінчити справу.
Матеріалізуватися?
Він як блискавка кинувся зачиняти вікно.
Це в мої плани не входило, я б хотіла трохи розважитися.
Зачиняв вікно.
Взяла його за руку. Вирвався.
- А!
Злякався?
Та невже...
- Це я.
На його обличчі викривилася така дивна гримаса, заради якої справді варто було ось так вдиратися в кімнату. Скручена в дулю пика... ніс слугував за великий палець.
- Я тут, ось лиш глянь.
Вперте чоловіче чудовисько не звернуло великої уваги на мої слова, потяглося зачиняти вікно. Ось зараз варто лиш поцілувати його в щічку. Що ж... нехай зачинить.
Холодно. Микита швидко закутався в пальто. Холодно. Сів за стіл.
Я потягнулася до світильника. Міцно зжала його. Хруснуло скло, зашкварчав механізм. Збій. Вибило всю електрику.
Я вже не дивилася, як Микита бився головою...

Зачинив вікно. Мабуть, шкода дивитися на таке його обличчя.


3

Мої роки... мої віки.
Сумую. Тому й спокійно сьогодні на вулиці.
Ненавиджу Африку. Я там ніколи не бувала.
За своє життя багато чого побачила. Минулося все... де той льодовиковий період подівся...
Сиджу на краю льодової брили. Десь в Антарктиді.
Шкода, що Земля не вічна.
Поряд лежать сніжинки. Небо закрите кублом хмар. Сонце все одно проблискує.
Брехня, що я нічого не вмію. Я все знаю про землю. Все.
В останній час будова життя вагомо змінилася. Завдяки бруду. Брехня що глобальне потепління мене знищить. Зариюся подалі в льодовики

Ведмедику, дай лапу! Здоров, здоров вірний друже... Молодець. Пішли в море, я тобі рибку прижену. Пішли!


4

Сьогодні мені знову вдумалося надягти свої тонкі черевики, шерстяні колготи та ватяну чорну куртку.
Знову по вулиці чимчикує цей Микита. Це доля.
Підіймає на мене свій погляд. Усміхається. Радісно підлітає.
Чому ти не подзвонила?
...
Я в останній час про тебе часто думав.
Отже ця зустріч не випадкова. Що-ж, добре освіжила йому пам’ять.
Це добре.... Не дзвонила тому... що не було часу.
Ти можеш загубити свій шанс! Я згоден тобі дати ще один.
Він простягнув візитку. Я спершу гадала відмовитися, та побачивши в його очах якесь дивне тепло... втім воно мене зачепило. Можливо, мої руки підтануть.
Бери! – мало не втиснув візитку в мою долоню. Що?
Такий теплий погляд. Не пам’ятаю коли в останній час хтось на мене так дивився.
Він розгубився, став якось розсіяно оглядатись. Смикнув пальто.
То візьмеш чи ні?
Хм...
Як гадаєш... Що ти відчуваєш?
Нічого, - криво усміхнувся, очі заблищали. То ти береш чи ні?
Я вперто мовчала.
Микита невпевнено поклав візитку собі в кишеню. Відвернувся. Кинув на мене вогняний погляд. Пішов.
Тепер, мабуть я від нього не відстану. Ти диви, якими люди можуть бути теплими... я так часто забуваю не потрібні шматки свого життя. Коли вони в моїй владі, їхній погляд мало не скляніє, тіло завмирає, біліє... що ж, тоді вони так схожі на одну з моїх подоб. Їхнє тіло може мілко тріскатись від кристалів.
Я люблю вас, кристали.
Ненавиджу казку про снігову королеву. Кай давно б погнив. Його м’ясо слугувало-б для підживлення рослин.
Мені часом так хочеться кричати – я люблю тебе, світ! Полечу завірюхою, потрусю сніжинками... а вони, вони! Це сонце часом до сказу мене доводить. Веснянка невідомо звідки візьметься, кристали роздмухає. Сонце своїм теплом їх спалить.
Немає нічого гарнішого та точнішого за зиму. Скільки в моїх хлівах різних екземплярів життя. Часом мікроорганізми прокидаються й втікають. Хай, мені не шкода.
Завжди після весни настає час на моє царство то тут, то там.


5

Я знаю, де ти, Микито. Я не заспокоюсь, допоки не дізнаюсь істинну причину твого погляду. Ти будеш моїм, хай на деякий час.
Нарешті, нарешті цей мужичок вирішив прогулятись пізнім вечором. Чорного льоду забажав?
Йде із своїм товаришем, про щось там розмовляє. Нічого страшного.
Ці люди вже почали скаржитися що якось занадто холодно стало. Ці двоє також! І мій Микита дується. Нічого, вони ще справжнього холоду не бачили. Нащо морозити їх всіх, коли можна дістатись до одного?
Привіт!
Микита закляк на мить.
Ее, ти чого? – каже товариш.
Цей самий голос я чув, коли добряче вибило електрику...
Який саме?
Цей. Ти не чуєш?
Я чую багато різних голосів. Слухай, то ти мені розкажеш як там Тетяна далі пожива? Бо я її щось давненько не бачив. Та кажи вже! Вона, мабуть, сумує.
Поки товариш розпинався, Микита уважно прислухувався. Мабуть, з острахом. Далі вже більш-менш спокійно:
Ти нічого не бачиш...
Хм...
Я тут! дмухнула йому в щоку.
Такий холод. відповів Микита.
Товариш збентежено дивися на нього. Сіпнув за руку:
З тобою все гаразд?
Микита розкрив рота й закляк. Ймовірно мене угледів.
Он, он там. сказав.
Ну що, тобі сподобався мій головний убір?
Товариш з трохи скривленим обличчям вглядався в снігову стіну. Та нічого не помічав, я впевнена.
Де? – лиш зміг вимовити. І тут же хотів було підняти товариша на сміх.
Очі. Я їх бачив раніше.
Чиї?
Безіменної.
...
Я нічого не бачу... Де?... Ти з глузду з’їхав!
Микита на крок підійшов до мене.
Яке гарне плаття. То ти все ж таки змінила свій імідж.
Не міняла.
Дивно. Якби не цей холод, я б подумав що мене розігрують. Якби не наші випадкові зустрічі...
Вони не випадкові. Нічого не відбувається просто так.
Він підійшов ще ближче. Простягнув руку.
Товариш намагався відтягнути Микиту, розмовляти до нього. Але він нічогісінько не чув. Нехай.
Невже? Мені так раніше не здавалося... Ти така гарна. порстягнув руку, щоб взяти мене за долоню.
Обережно.
Ти така...
Не торкайся мене.
Чому? вперто тягнувся до мої пальців
Товариш схватив Микиту за плечі, врешті відтягнув його. Застигле обличчя Микити все ще було повернуте в мою сторону. Товариш бив долонею по його щоках
Розстала. глянув в очі товариша.
Хто?
Зима.


6

Після того я ще бачила Микиту раз чи двічі... в мене не було ніякого бажання підходити до нього. Можливо, десь в глибині себе я боялась його заморозити. Не пам’ятаю, щоб в мене коли-небудь виникало подібне відчуття до живої істоти.
Дивилася на Микиту здаля, слідкувала за його поведінкою, поглядом. Він вів себе зовсім звичайно як для свого віку. Люди швидко старіють. Вся причина його палкого погляду в тому, що він сприйняв мене за людину, можливо. Хоча з іншої сторони не помічала щоб він саме так дивився на людей.
А невдовзі в тих краях наступила весна. Справді... наступила-б мені на ногу як-би я вчасно не зайнялася іншою територією, тією де вже минала осінь.
Так би мовити нібито вже зима, листя з дерев опало, люди закуються в пальта, рослини засинають, тварини починають скулитися... та ще не можу з’являтися там у всій своїй красі... ще сонце не пускає.
Як вони часто бояться холоду... Цієї зими заморозила більшу кількість людей, аніж минулої. Більшість з них так само як завжди впивалися у мене холодним скляним поглядом.
Кілька пташок та тварин випадково заморозила. Втім все майже так само, як завжди. Єдине що люди себе вважають найкращими. Дивно, чи це Микита так на мене вплинув, чи в мене знову прокинулася цікавість до людей. Вони неймовірно вперті. Спробуй-но, підстережи! Головне потім постійно вглядатися в очі. А вони все скляніють і скляніють...
Ні, обов’язково повернуся до Микити.
Буду плести на вікнах його домівки товсті гарні візерунки. Немає нічого досконалішого за мої творіння.

7

Микита кожен день вранці ходить на роботу пішки. Люди буркочуть що зима настала занадто швидко, нібито тепер багато рослин замерзне. Ну яка мені справа до рослин? Я з ними взагалі не спілкуюся. Вони постійно сплять! Немає жодної можливості зростити в товстому стовбурі конструкції з кристалів. Єдине що можливі розмови з ялинами та соснами... вони такі нудні...
Вітер приніс багато пилюки. Здається, він ображається на мене...

-Микито! – гукнула я його саме в той момент коли він хотів мовчки пролетіти повз мене.
Він повернувся до мене так, наче вперше почув мій голос.
Невдячна істота. За все літо він вже встиг мене забути.
Що?... Що ти хочеш?
Його погляд був якимось стурбованим, розсіяним. Я засунула руки глибше в кишеню, чекала.
Микита хотів було продовжити свій шлях, та все ще сумнівався.
-Чого тобі?
-Не впізнаєш?
-Впізнаю. Я... я просто не розумію... Ем, то ти не змінила свій стиль?
-Ти про що?
-Ну... я піду... До побачення!
Він навіть посмів мені помахати рукою!
Зберу но кристали та висиплю на нього. Ймовірно він все згадає лише тоді.
Та годі, геть від нього. Мені не варто так близько цікавитися цими істотами.
Навіть тисячолітні льодовики привітніші. Моя домівка... геть не пам’ятаю як народилася я. Нібито було так все завжди... і буде завжди...


8

Я послідкувала за Микитою. Розсипалася на сніжинки, аби не звертати на себе велику увагу. Він невдоволено поглянув вверх, потім натягнув ворітник пальта якомога вище на вуха. Йшов зігнений, але вперто, долаючи хмари падаючого снігу. Вітер вчасно прилетів, почав задмухувати кристали в обличчя. Та все якось поглядав на мене. Що? Вітер помовчав і втік далі, хоч не переставав й надалі гратися снігом.
Микита прийшов до великого будинку, з гарними сходами.
Щойно він з задоволенням підбігав до дверей, я з’явилася перед ним у всій своїй красі. Отетерів, оглянувся, поп`ятився назад як ошпарений рак. Він чекав неприємностей.
Ви її бачите?
На сходах не було більш нікого, хоч по тротуару туди-сюди шмигали люди.
Будь ласка. Мені... слухай, я нічого не... я...
Схватила його за рукав.
Микита зігнувся, подивився на мене великими очима.
Хочеш, я тебе покатаю?
Т-так...
Схватила за одяг й понесла вище під хмари.
Не минуло й кількох хвилин, як Микита став хукати на долоні.
Ти сам погодився. Ти мені подобаєшся.
Пусти, будьласка!
Ось і є герой.
Тут льодові голки дужче впивалися в тіло, аніж при землі. Микита зблід, хоч трохи заспокоївся.
Я висадила його на дах найвищого хмарочоса в цьому місті. Присіла поряд.
Звідси землю практично не було видно. Лише срібна бархатиста хмара внизу, сіре небо.
Тут так гарно... не помічаєш?
Микита потихеньку відходив від мене. Побачивши що я знову дивлюся на нього, він кинувся тікати.
Нікуди ти не втечеш.
Завмер на місті як льодова фігура.
Я, звісно, не можу з вас знущатися якщо ви не потрапили до мене завдяки деяким обставинам.
Підійшла до нього впритул. Очі були скляні, руки-ноги не рухалися. Проте я прекрасно відчувала що Микита живий.
Ти мені подобаєшся. А я тобі?... Мені не подобається коли про мене забувають. Звісно, ви всі так полюбляєте весну... Та я також маю право на це.

Прилетів вітер. Вглядався мені в обличчя: „Відпусти ти його нарешті!”. „Я не зупинюсь, допоки не пізнаю його.”


9
...



Категории: Мое творчество
Прoкoммeнтировaть
Мороз на вікнах.1Снігом землю замел... Странник.I касямба поработит мир. 08:10:00
Мороз на вікнах.

1

Снігом землю замело. Лід покрив поверхню рік. Вода з ринв перетворилася в мутне, чорне скло. Я йду по вулиці, закутана в ватяну чорну куртку. На ногах теплі сірі шерстяні колготи, тонкі чорні черевики. Ступні вгрузаються у сніг.
Згадується Антарктичний синій лід. Ці вічні візерунки води. Кристали мільйонного льоду.
Кристали... як я люблю кристали. Особливо скло.
Ще рано, люди сплять. Вони досі не помітили сніг. Уві снах, своїх кошмарах. Що-ж вранці їх чекає сюрприз. Вони ж так люблять зиму. Особливо цей Новий Рік. Хоча ні... я помилилася сплять не всі. Цей понурий юнак, ще не лягав спати. Він разом із своїм чорним довгим пальтом та шкіряним кашкетом йде додому. Де ж він був цілу ніч?
Він палить мене своїм поглядом. На обличчі викривлюється похмура усмішка. Лід лиш зверху обтікає водою. Шкода.
Ось що цікаво – звідки він взяв таке довге пальто? Мода на таке вже давно минула. Давно там, у моді.
Наші погляди зустрілися.
Його обличчя, так само як і обличчя багатьох інших, заклякло, хоч все ще його ноги продовжували йти розміреним кроком. Здається, на додачу мало не відвисла щелепа. Щось в його душі наростало – чи то образа, чи то бажання комусь віддячити. Що ж, тепер варто сміятися мені.
Я люблю візерунки...
- Як тебе звуть?
Стрепенулась. Цього зовсім не очікувала.
Його тепле протухле спиртним дихання чомусь діставало аж до моєї щоки.
-Настя, Марія... що тобі більше подобається?
-Веснянка.
-В тебе шлунок мало не подихає від горілки.
-Я пиво пив.
-Йди собі.
-Ти така смішна.
-Кожне моє слово змушує тебе обов’язково щось відповідати.
-Авжеж.

-Ем, послухай, мене звуть Микита. Я працюю стилістом. Уявляєш, якщо тебе перевдягти в інший одяг та нафарбувати, то ти б стала справжньою красунею.
-Що?!
-Ні, я працюю стилістом.
-Це й так зрозуміло.
-Н-нам потрібна одна дівчина. Для реклами.
-Атож, я згодна.
-Чудово.
Він простягнув мені візитку.
Подробнее…Авжеж, я не збиралася приходити. Він – занадто самовпевнена людина. До того ж я не полюбляю лампове світло.
В повітрі підсилювався запах свіжої води. Що ж, це так чудово відповідало моєму настрою. В природі ніщо ніколи не відбувається просто так. Особливо взимку. Все так пов'язується зі мною.
Ну ось, цей юнак вже шмигнув вперед. Хай ще трохи підмерзне.
Я чимчикувала до фонтану на головній площі міста. Мені часом подобається ходити так, як ходять люди. Звичайне оправдання свого зовнішнього вигляду. Ні, я просто роздумувала. Вперше за багато років.
Невдовзі з’явилися перші ранкові автомобілі. Запах вихлопних газів завдяки морозу здавався терпким.
Додати б ще холоду на це місто, просто так. Але ж наближається день, сонце знову буде промінням все відігрівати. Не те, що я ніколи його не любила... воно просто часом руйнує практично всі мої наміри.
Полечу хурделицею...
Хочу заморозити фонтан. Той, що на головній площі. Щоб труби в ньому полопалися.

2

Лечу снігом. Вже невідомо який раз роблю подібні речі. Можна було-б ось так літати все своє життя. Я ж не буду від цього відчувати втому. Лиш вітер стане підбурюватися. Мій минулий коханець.
Часом понесе мене на своєму крилі як не потрібну закине куди йому захочеться. Хм... якби я могла відчувати як людина, то давно б образилася на нього.
Ймовірно завдяки цьому ми з ним то збігалися, то я знову кидала його. Невдячна істота. Ну що він приносить людям? Лиш висушує їхні поля та збурює хвилі на морі.
Невдячні всі вони. Й сніг може бути чорним.
Думка божевільного...
Пів Європи замело. Корисно коли-небудь замести міста. Розстане – земля вмиється.
Обридла ядовитість повітря. Цей вдих лиш наближає усіх до погибелі.
Кажуть, що зима не вміє кохати.
Це лиш в неї ніхто не має права закохуватися, на справді.
Гострі башти, прямокутні бетонні гори, покинуті лиси, загублені поміж дерев дахи. Багато хто віддав би за це багато що.
Ну ось, я вже не помітила як мене занесло знов бозна-куди. Ось так завжди. Дякую тобі, вітер!
Довелося попотіти, поки не знайшла минулого Микиту. Цих кілька краплин втраченої вологи все одно замерзнуть в кристал.
Цей парубок думає зовсім про інше, не про мене. Стривай-но! Я тобі ще нагадаю.
Скло злегка хрустіло під напором сніжинок. Хочу, хочу.
Ось вікно відчинилося.
Кристалами всю кімнату засипало. Покружляло і затихло.
Ненависне лампове світло!
Микита ледь відірвався від комп’ютера, від оков власного бажання закінчити справу.
Матеріалізуватися?
Він як блискавка кинувся зачиняти вікно.
Це в мої плани не входило, я б хотіла трохи розважитися.
Зачиняв вікно.
Взяла його за руку. Вирвався.
- А!
Злякався?
Та невже...
- Це я.
На його обличчі викривилася така дивна гримаса, заради якої справді варто було ось так вдиратися в кімнату. Скручена в дулю пика... ніс слугував за великий палець.
- Я тут, ось лиш глянь.
Вперте чоловіче чудовисько не звернуло великої уваги на мої слова, потяглося зачиняти вікно. Ось зараз варто лиш поцілувати його в щічку. Що ж... нехай зачинить.
Холодно. Микита швидко закутався в пальто. Холодно. Сів за стіл.
Я потягнулася до світильника. Міцно зжала його. Хруснуло скло, зашкварчав механізм. Збій. Вибило всю електрику.
Я вже не дивилася, як Микита бився головою...

Зачинив вікно. Мабуть, шкода дивитися на таке його обличчя.


3

Мої роки... мої віки.
Сумую. Тому й спокійно сьогодні на вулиці.
Ненавиджу Африку. Я там ніколи не бувала.
За своє життя багато чого побачила. Минулося все... де той льодовиковий період подівся...
Сиджу на краю льодової брили. Десь в Антарктиді.
Шкода, що Земля не вічна.
Поряд лежать сніжинки. Небо закрите кублом хмар. Сонце все одно проблискує.
Брехня, що я нічого не вмію. Я все знаю про землю. Все.
В останній час будова життя вагомо змінилася. Завдяки бруду. Брехня що глобальне потепління мене знищить. Зариюся подалі в льодовики

Ведмедику, дай лапу! Здоров, здоров вірний друже... Молодець. Пішли в море, я тобі рибку прижену. Пішли!


4

Сьогодні мені знову вдумалося надягти свої тонкі черевики, шерстяні колготи та ватяну чорну куртку.
Знову по вулиці чимчикує цей Микита. Це доля.
Підіймає на мене свій погляд. Усміхається. Радісно підлітає.
Чому ти не подзвонила?
...
Я в останній час про тебе часто думав.
Отже ця зустріч не випадкова. Що-ж, добре освіжила йому пам’ять.
Це добре.... Не дзвонила тому... що не було часу.
Ти можеш загубити свій шанс! Я згоден тобі дати ще один.
Він простягнув візитку. Я спершу гадала відмовитися, та побачивши в його очах якесь дивне тепло... втім воно мене зачепило. Можливо, мої руки підтануть.
Бери! – мало не втиснув візитку в мою долоню. Що?
Такий теплий погляд. Не пам’ятаю коли в останній час хтось на мене так дивився.
Він розгубився, став якось розсіяно оглядатись. Смикнув пальто.
То візьмеш чи ні?
Хм...
Як гадаєш... Що ти відчуваєш?
Нічого, - криво усміхнувся, очі заблищали. То ти береш чи ні?
Я вперто мовчала.
Микита невпевнено поклав візитку собі в кишеню. Відвернувся. Кинув на мене вогняний погляд. Пішов.
Тепер, мабуть я від нього не відстану. Ти диви, якими люди можуть бути теплими... я так часто забуваю не потрібні шматки свого життя. Коли вони в моїй владі, їхній погляд мало не скляніє, тіло завмирає, біліє... що ж, тоді вони так схожі на одну з моїх подоб. Їхнє тіло може мілко тріскатись від кристалів.
Я люблю вас, кристали.
Ненавиджу казку про снігову королеву. Кай давно б погнив. Його м’ясо слугувало-б для підживлення рослин.
Мені часом так хочеться кричати – я люблю тебе, світ! Полечу завірюхою, потрусю сніжинками... а вони, вони! Це сонце часом до сказу мене доводить. Веснянка невідомо звідки візьметься, кристали роздмухає. Сонце своїм теплом їх спалить.
Немає нічого гарнішого та точнішого за зиму. Скільки в моїх хлівах різних екземплярів життя. Часом мікроорганізми прокидаються й втікають. Хай, мені не шкода.
Завжди після весни настає час на моє царство то тут, то там.


5

Я знаю, де ти, Микито. Я не заспокоюсь, допоки не дізнаюсь істинну причину твого погляду. Ти будеш моїм, хай на деякий час.
Нарешті, нарешті цей мужичок вирішив прогулятись пізнім вечором. Чорного льоду забажав?
Йде із своїм товаришем, про щось там розмовляє. Нічого страшного.
Ці люди вже почали скаржитися що якось занадто холодно стало. Ці двоє також! І мій Микита дується. Нічого, вони ще справжнього холоду не бачили. Нащо морозити їх всіх, коли можна дістатись до одного?
Привіт!
Микита закляк на мить.
Ее, ти чого? – каже товариш.
Цей самий голос я чув, коли добряче вибило електрику...
Який саме?
Цей. Ти не чуєш?
Я чую багато різних голосів. Слухай, то ти мені розкажеш як там Тетяна далі пожива? Бо я її щось давненько не бачив. Та кажи вже! Вона, мабуть, сумує.
Поки товариш розпинався, Микита уважно прислухувався. Мабуть, з острахом. Далі вже більш-менш спокійно:
Ти нічого не бачиш...
Хм...
Я тут! дмухнула йому в щоку.
Такий холод. відповів Микита.
Товариш збентежено дивися на нього. Сіпнув за руку:
З тобою все гаразд?
Микита розкрив рота й закляк. Ймовірно мене угледів.
Он, он там. сказав.
Ну що, тобі сподобався мій головний убір?
Товариш з трохи скривленим обличчям вглядався в снігову стіну. Та нічого не помічав, я впевнена.
Де? – лиш зміг вимовити. І тут же хотів було підняти товариша на сміх.
Очі. Я їх бачив раніше.
Чиї?
Безіменної.
...
Я нічого не бачу... Де?... Ти з глузду з’їхав!
Микита на крок підійшов до мене.
Яке гарне плаття. То ти все ж таки змінила свій імідж.
Не міняла.
Дивно. Якби не цей холод, я б подумав що мене розігрують. Якби не наші випадкові зустрічі...
Вони не випадкові. Нічого не відбувається просто так.
Він підійшов ще ближче. Простягнув руку.
Товариш намагався відтягнути Микиту, розмовляти до нього. Але він нічогісінько не чув. Нехай.
Невже? Мені так раніше не здавалося... Ти така гарна. порстягнув руку, щоб взяти мене за долоню.
Обережно.
Ти така...
Не торкайся мене.
Чому? вперто тягнувся до мої пальців
Товариш схватив Микиту за плечі, врешті відтягнув його. Застигле обличчя Микити все ще було повернуте в мою сторону. Товариш бив долонею по його щоках
Розстала. глянув в очі товариша.
Хто?
Зима.


6

Після того я ще бачила Микиту раз чи двічі... в мене не було ніякого бажання підходити до нього. Можливо, десь в глибині себе я боялась його заморозити. Не пам’ятаю, щоб в мене коли-небудь виникало подібне відчуття до живої істоти.
Дивилася на Микиту здаля, слідкувала за його поведінкою, поглядом. Він вів себе зовсім звичайно як для свого віку. Люди швидко старіють. Вся причина його палкого погляду в тому, що він сприйняв мене за людину, можливо. Хоча з іншої сторони не помічала щоб він саме так дивився на людей.
А невдовзі в тих краях наступила весна. Справді... наступила-б мені на ногу як-би я вчасно не зайнялася іншою територією, тією де вже минала осінь.
Так би мовити нібито вже зима, листя з дерев опало, люди закуються в пальта, рослини засинають, тварини починають скулитися... та ще не можу з’являтися там у всій своїй красі... ще сонце не пускає.
Як вони часто бояться холоду... Цієї зими заморозила більшу кількість людей, аніж минулої. Більшість з них так само як завжди впивалися у мене холодним скляним поглядом.
Кілька пташок та тварин випадково заморозила. Втім все майже так само, як завжди. Єдине що люди себе вважають найкращими. Дивно, чи це Микита так на мене вплинув, чи в мене знову прокинулася цікавість до людей. Вони неймовірно вперті. Спробуй-но, підстережи! Головне потім постійно вглядатися в очі. А вони все скляніють і скляніють...
Ні, обов’язково повернуся до Микити.
Буду плести на вікнах його домівки товсті гарні візерунки. Немає нічого досконалішого за мої творіння.

7

Микита кожен день вранці ходить на роботу пішки. Всі буркочуть що зима настала занадто швидко, нібито тепер багато рослин замерзне. Ну яка мені справа до рослин? Я з ними взагалі не спілкуюся. Вони постійно сплять! Немає жодної можливості зростити в товстому стовбурі конструкції з кристалів. Єдине що можливі розмови з ялинами та соснами... вони такі нудні...
Вітер приніс багато пилюки. Здається, він ображається на мене...

-Микито! – гукнула я його саме в той момент коли він хотів мовчки пролетіти повз мене.
Він повернувся до мене так, наче вперше почув мій голос.
Невдячна істота. За все літо він вже встиг мене забути.
Що?... Що ти хочеш?
Його погляд був якимось стурбованим, розсіяним. Я засунула руки глибше в кишеню, чекала.
Микита хотів було продовжити свій шлях, та все ще сумнівався.
-Чого тобі?
-Не впізнаєш?
-Впізнаю. Я... я просто не розумію... Ем, то ти не змінила свій стиль?
-Ти про що?
-Ну... я піду... До побачення!
Він навіть посмів мені помахати рукою!
Зберу но кристали та висиплю на нього. Ймовірно він все згадає лише тоді.
Та годі, геть від нього. Мені не варто так близько цікавитися цими істотами.
Навіть тисячолітні льодовики привітніші. Моя домівка... геть не пам’ятаю як народилася я. Нібито було так все завжди... і буде завжди...

продовження буде...
Прoкoммeнтировaть
пятница, 27 февраля 2009 г.
Мне опять плохо... Странник.I касямба поработит мир. 14:53:58
вот от нечего делать пишу еще одну ненужную запись в днев. Мне плохо. Мамка думает что можно вот так издеватся над любим моим сочинением и я буду только прислушиватся. А хрен! Нет-нет! я деже ей не дала дочитать... вирвала из рук после первого же абзаца. Или она тупая или я.

­­


Категории: Плохо
комментировать 2 комментария | Прoкoммeнтировaть
четверг, 26 февраля 2009 г.
Странник.I касямба поработит мир. 19:04:37
Запись только для меня.
Странник.I касямба поработит мир. 18:17:08
Запись только для друзей.
среда, 25 февраля 2009 г.
... Странник.I касямба поработит мир. 07:50:45
Сьомий день

Сьогодні Валентин прокинувся з відчуттям повної безпорадності. Його серце чомусь ніяк не бажало заспокоюватися, торохтіло наче воно колись належало качці. Їсти не було що, що там вже говорити про воду...
Шкіра на руках і обличчі геть засушилася, здавалося що вона ось-ось почне відлущуватися шматками. Мозок думати геть відмовлявся, єдине чим міг займатися Валентин – ходити вперед, ходити... Тепер дім не міг вже нічим допомогти. Або здихнути тут, або спробувати знайти реальний шанс на порятунок. В серці наростала образа. Скрізь в повітрі наче висіло запитання: нащо таке довге знущання?
Можна було метатися по кімнаті, наче божевільний. Але щось сил не вистачало. Вперед, геть від цих проблем... варто щось робити... мозок знову занив від такого непідсильного завдання.
Це кінець... Порятунок десь близько?
Ні, ні, Валентин довше не витримає. Битися головою об землю, прохати пробачення за все. Ні, це не те... Бог не змилується... Змінитися. Одвічне завдання всього життя. Божевільні помисли лізли в голову. Лише це не натруджувало його мозок.
Ні, лиш не це... не падати в безпорадність.
Валентин вийшов з квартири. Оглянувся навколо, наче намагався очима сфотографувати всі мілкі деталі горизонту.
Вперед, треба покласти кінець цьому всьому! Очі знайшли вихід. Вперед, проти волі, проти розуму, проти життя, Всього.
„Я вільна людина. Я бачу все моє життя. Це вихід. Я не можу більше так.”

Категории: Мое творчество
Прoкoммeнтировaть
Севодняшний сон Странник.I касямба поработит мир. 07:22:45
еще один. Ну как же мне нравятся такие сны!:-D­
правд он немного8-}­ 8-}­ 8-}­ не особо его смысл понимаю.

Луна отлетела от Земли к Солнцу и прижалась к нему так же, как прижался Плутон, самая близкая планета к солнцу(хоть в реале самая далекая).
- А что с Землей? Она не сгорит от солнца?
- Нет, не сгорит. Она будет и далее вращатся вокруг него.
Но ведь луна когда-то возвратится к Земле. А вдруг она так сильно в последствии потащит за собой Землю, что та поджарится от солнечных лучей. Климат изменится.

Патом шо-то еще снилось. Ну и вижу себя в доме сером. Это какой-то подвал. Решила поднятся на этаж выше. Сделала некуоторую житрость ну и поднялась. Впрочем важно что: там выше находилась кухня. в ней было очень много столов и много поваров. Она варили всякую вкусную еду. В другой части комнаты, почти в перемежку с поварами сидели люди за столами и если красное сырое мясо. Вероятно пригтовленное поварами.

Далее я уже в каком-то городе с игры Driver: Parallel Lines.:-D­ Ну вобщем там за мной ганяется милиция. Что ни сделаю, все она замечает. Ну в общем когда они за мной погнались, мне удалось убежать. Захотела повторить трюк еще раз. Но дорога почему-то вконце изменилась и я не успела убежать.
Меня поймали - я проснулась. Ну так часто бывает, поймали - проснулась.

Категории: Сон
комментировать 3 комментария | Прoкoммeнтировaть
понедельник, 23 февраля 2009 г.
Странник.I касямба поработит мир. 07:47:03
Запись только для меня.
воскресенье, 22 февраля 2009 г.
МИЛЛИон Странник.I касямба поработит мир. 09:00:17
Что-бы я сделала, если-бы у меня был миллион?

1. Я бы... стала путешествовать
2. Я бы... издавала собственные книги
3. Я бы... сделала свою выставку в известной глерее
4. Я бы... занялась не профессиональной фотографией
5. Я бы... купила самый лучшый компьютер
6. Я бы... купила/окрыла большой книжный магазин
7. Я бы... занялась спортом, продолжила-бы учить каратэ
8. Я бы... помагала нуждающим
9. Я бы... часто бывала на дискотеках, показах мод, выставках...
10. Я бы... занималась просветленческими штуками
11. Я бы... купила дом на берегу синего моря
12. Я бы... купила лошадь

Категории: Мысли
Прoкoммeнтировaть
суббота, 21 февраля 2009 г.
Тест: Стань ДИЗАЙНЕРОМ за 10 минут ... Странник.I касямба поработит мир. 16:39:36
Тест: Стань ДИЗАЙНЕРОМ за 10 минут
Дело #154:

Дело #154: Кандидат принят в отдел архитектурных разработок на должность конструктора / архитектора. ­­
Пройти тест: http://beon.ru/test­s/220-049.html

нэ люфлю я архитэктуру делатьX-(­ а особенно долбатся!

Категории: ТестиГ, Способности
Прoкoммeнтировaть
Странник.I касямба поработит мир. 15:19:45
Запись только для зарегистрированных пользователей.
пятница, 20 февраля 2009 г.
и почему я так назфала свой днев??? ХD... Странник.I касямба поработит мир. 16:47:10
Людям так нравятся дневы с записями не нормальных людей, примеру: По раскрашенной душе.
но мне не особо. Я вижу там запутанных личностей в собственной душе. Они рисуют зловещие воздушные замки, тем же заковывая себя в опрделенныйе рамки бытия...

Категории: Высказывания
Прoкoммeнтировaть
... Странник.I касямба поработит мир. 16:41:35
Одни люди меняются часто, другие - редко. Но все-же более совершенны те, чьи перемены можно записать в длинный список.

Отсюда мораль: будьте более мягкими натурами


Категории: Высказывания
Прoкoммeнтировaть
Некая закономерность 2 Странник.I касямба поработит мир. 16:34:19
...а тесты выставляет тогда, когда роется в себе, инстинктивно чувствуя что что-то в нем не то. И в результате через некоторе время меняется!

Настроение: харашо
Категории: Высказывания
Прoкoммeнтировaть
Некая закономерность Странник.I касямба поработит мир. 16:30:45
Человек делает записи в своем дневе наиболее часто тогда, когда меняется;~)­

Категории: Высказывания
Прoкoммeнтировaть
четверг, 19 февраля 2009 г.
шо-то с тобой не то... Странник.I касямба поработит мир. 19:14:03
вот мама за этот вечер уже второй или третий раз на меня пялиться8-}­ "Шо-то с тобой нето...". Шо-то ты такая таржественная!:-O­ ? Шо-то загадочная какая-то.
Я, шо? Я ничо:-D­ . Просто веду себя как обычно(:|­ .

Кстати, я решила что уже пора мою жизню менять. Что ХВАТИТ с меня более такого. И это веляколяпно!
Вероятно именно это прична. Хотя мошет быть накоторые успехи в левитации?:-\­ нэ у меня до сих пор пока не выходыт летать, но ведь эта способность сама не появляется, она ведет за собой и другие перемены. Хотя-бы поэтому стоит заниматся подобным делом.

%%%%%%%%%%%%%%%%%%%­%%%%%%%

Ээ узнала что значит мой логин8-}­. "Ты нэ ведешь себя как рыцарь..." началось да здравствует этикет8-}­

Категории: Abuyz, Мой путь
комментировать 5 комментариев | Прoкoммeнтировaть
вторник, 17 февраля 2009 г.
БрЭд, бррррррррррр Странник.I касямба поработит мир. 18:38:31
чаво я хотела написать? шо-то не все припоминаю:-\­

О-о как вам моя снежинка на фоне?

красавица, правда?

а некоторые и удивляются почему некоторые в свой днев брэд пишуть:-D­

мая машина:

­­


хатите себе авто?
мм эти перебои со светом на игре Driver: Paralell Lines выбивают синий экранчик X-(­ X-(­ X-(­ сколько можно мучать мой комп?X-(­
Может, кто играл в эту игрушку?

Категории: Abuyz
Прoкoммeнтировaть
воскресенье, 15 февраля 2009 г.
Чувство Странник.I касямба поработит мир. 14:40:12
Я чувствую себя как белая кала с капельками росы...
как после генеральной стирки ХD...

Категории: Мой путь
комментировать 1 комментарий | Прoкoммeнтировaть
Если бы я была... Странник.I касямба поработит мир. 14:33:52
1. Если бы я был месяцем, я бы была...декабрем
2.Если бы я был днём недели, я бы была...пятницей
3. Если бы я был временем суток, я бы была...морозным утром
Подробнее…4. Если бы я был планетой, я бы была...Землей
5. Если бы я был морским животным, я бы была...кораловой рыбкой
6. Если бы я был стороной света, я была бы...севером
7. Если бы я был мебелью, я бы была...красивым стулом
8. Если бы я был жидкостью, я бы была...водой
9. Если бы я был деревом, я бы была...сосной в лесу
10. Если бы я был птицей, я бы была...голубем
11. Если бы я был растением/цветком, я бы была...эдельвейсом
12. Если бы я был погодой, я бы была...дождем
13. Если бы я была музыкальным инструментом, я бы была...органом или волынкой
14. Если бы я был животным, я бы была...диким жеребцом
15. Если бы я был цветом, я бы была...серебряным
16. Если бы я был звуком, я бы была...звоном маленьких колкольчиков
17. Если бы я был стихией, я бы была...ветром
18. Если бы я был песней, я бы была... нэзнаю:-D­ песен ХD
19. Если бы я был городом, я бы была...городом мечты
20. Если бы я был вкусом, я бы была...никакой, как вода или сладким вкусом крема
21. Если бы я был запахом, я бы была...ладаном или запахом сосны
22. Если бы я был словом, я бы была..."воля", "счастье"
23. Если бы я был частью тела, я бы была...нэхочу]:-)­ X-(­
24. Если бы я был числом, я бы была...32 или 22


Категории: О себе
Прoкoммeнтировaть
Тест: Какого цвета твой огонь?Усаве... Странник.I касямба поработит мир. 08:04:52
Тест: Какого цвета твой огонь?Усавершенинна­я версия 10
Голубой

­­

­­
Пройти тест: http://beon.ru/test­s/114-323.html

Категории: О себе, ТестиГ
комментировать 1 комментарий | Прoкoммeнтировaть
??? Странник.I касямба поработит мир. 07:44:43
Ну каГ майн дизайнчик? :-D­ ]:-)­ ]:-)­ ]:-)­

Категории: Abuyz
комментировать 19 комментариев | Прoкoммeнтировaть
суббота, 14 февраля 2009 г.
пРАЗДНИК Странник.I касямба поработит мир. 07:56:41
какй исчео праздник:-O­ ? Нэ праздник это, а пародия на него.8-}­
комментировать 2 комментария | Прoкoммeнтировaть
 


Заборик оранжевыйПерейти на страницу: « предыдущуюПредыдущая | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | следующуюСледующая »

читай на форуме:
.-.
Пошли, в скайпе поговорим.Только ты...
няшечки, подскажите хорошие годные ...
пройди тесты:
Оплата Ня
Как вы познакомишся с пацаном из...
Мой парень - вампир. 9 часть.
читай в дневниках:

  Copyright © 2001—2018 BeOn
Авторами текстов, изображений и видео, размещённых на этой странице, являются пользователи сайта.
Задать вопрос.
Написать об ошибке.
Оставить предложения и комментарии.
Помощь в пополнении позитивок.
Сообщить о неприличных изображениях.
Информация для родителей.
Пишите нам на e-mail.
Разместить Рекламу.
If you would like to report an abuse of our service, such as a spam message, please contact us.
Если Вы хотите пожаловаться на содержимое этой страницы, пожалуйста, напишите нам.

↑вверх